Державні стандарти

Концепція нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти

Пахотіна Поліна Костянтинівна, 
кандидат педагогічних наук

Чи наші діти – це пластилін, який можна легко перем’яти на щось інше, якщо витвір не подобається? Чи вони – витратний матеріал, який можна безболісно вибракувати та вивезти на смітник?

Повторення – мати навчання, особливо, якщо повсякчас наступати на ті самі граблі…

 Дана стаття є результатом аналізу запропонованого для громадського обговорення проекту Концепції нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. 

 

Загальні зауваження

Цільовою аудиторією цього документу має бути, насамперед, педагогічна спільнота загальноосвітніх шкіл та батьки майбутніх учнів. Перше, що кидається у вічі – документ переобтяжений наукоподібним слововиверженням[1], яке місцями повністю поглинає його зміст. Спостерігається також, кажучи словами самого документу, "нечіткість і неконкретність у багатьох випадках формулювань". Стилістичні казуси переслідують читача впродовж усього тексту, наприклад, "творча перетворювальна діяльність" (типова тавтологія), "креативно ініціативний громадянин" (творчо-ініціативний?). Доцільно було б викласти зміст документу зрозумілою мовою, без зайвих нашарувань, та провести філологічну експертизу перш, ніж надавати до нього широкий доступ.

 

Що зрозуміло?

1. Зміст освіти в черговий раз пропонується переглянути в бік скорочення самого змісту.

2. Поняття "предмет" виводиться зі шкільної практики. Фактично, кожній школі пропонується утворювати власні курси на зразок вінегрету, додатково хаотизуючи вже і тепер безсистемну "загальну" освіту.

3. Нівелюється саме поняття "загальна освіта", пропонується у старших класах школи утворити щось на зразок колишніх ПТУ, "за бажанням учнів" (на стор. 5). В той же час, на стор. 4 підкреслюється саме загальноосвітній, "а не спеціальний", характер підготовки учнів.

4. Реалії освітнього процесу показують, що так званий "вибір учня" насправді є вибором школи або місцевого відділу освіти, на який бажання та вподобання учнів і батьків не впливають ніяким чином.

5. Розмаїття "раціональної мережі навчальних закладів" для учнів сільської місцевості та невеличких міст є ніщо інше, як міф. Вочевидь, автори документу не беруть до уваги специфіку освіти всіх громадян, а лише жителів великих міст, тим самим ставлячи у нерівні умови, фактично, половину населення країни. Не береться до уваги також існуюче на практиці територіальне закріплення учнів за конкретною загальноосвітньою школою.

 

Що незрозуміло?

1. Як можна "виявляти ставлення" до формул скороченого множення чи закону всесвітнього тяжіння, до правил правопису? Або оцінювати їх? "Виявляти ставлення та оцінювати" учень має в межах будь-якої предметної компетентності, згідно проекту. Складається враження, що ті галузі, в яких учень не зможе "виявити ставлення та оцінити", просто будуть винесені "за дужки" загальної освіти.

2. Якщо учень щось "застосовує", чи це не є показником того, що він це "уміє"? Хіба можна застосовувати, не вміючи?

3. Що таке "допрофільна підготовка учнів" і навіщо вона потрібна? Профільна підготовка в старшій школі, особливо примусова (а саме такою вона буде для тих, біля кого є одна-єдина школа, або дві: одна гуманітарного профілю, друга погана), вже викликає багато запитань, ключове з яких – чи не зарано ми вимагаємо від дитини визначитися з професією на все життя? "Допрофільна підготовка" передбачає віднесення такого вибору на той вік, коли всі діти мріють стати… ким? Це вже залежить від засобів масової інформації.

4. "Різноваріантна реалізація освітніх галузей у різних системах навчальних предметів" на практиці призводить до того, що в одній школі у 8-му класі вивчають анатомію та фізіологію, в інший – зоологію, а в магазині лежить підручник з ботаніки для 8-го класу. Чи треба казати, що за таких обставин учень не може вільно перейти з однієї такої школи в іншу? Хіба це не порушує права на вільний вибір навчального закладу, декларованого Законом "Про освіту"?

5. Чи "різноваріантна реалізація" знову обернеться безліччю "креативних" та псевдоопробованих підручників сумнівної якості, в декотрих з яких наводяться умови однієї задачі, вирішення від другої, а відповідь до третьої в одному прикладі?

 

Висновки

Шановна освітня громадськість! Особистісно орієнтоване навчання в реаліях загальноосвітньої (саме загально!) школи – це не хаотична реалізація потаємних бажань функціонерів від педагогіки різного рівня, як це випливає з Концепції. Це можливість і бажання кожного вчителя на уроці підійти до кожної дитини, зазирнути не лише їй у зошит, а у вічі та в душу. Це взаємоповага, бажання розуміти дитину не як майбутнього фахівця, а як людину тут і тепер.

Загальна освіта не дарма названа саме "загальною" – це освіта, яку держава надає кожному своєму громадянинові, та яка має на меті забезпечити адаптацію людини до життя в суспільстві шляхом передання досвіду попередніх поколінь. Якщо ж дитина здатна обрати свій життєвий шлях по закінченні основної школи (а таких дітей небагато) – для неї існують професійні ліцеї, технікуми та коледжі. Тож навіщо перетворювати на те саме загальноосвітні заклади?

 

"Прикінцеві положення"

​

Останнє сторіччя можна сміливо назвати сторіччям невиправданих експериментів над життям цілих народів. Зокрема, й експериментів у системі освіти дітей, які майже ніколи не були обґрунтованими, зате були загальнообов’язковими для виконання. Лише за останні 25 років у системі освіти дітей проведено декілька масштабних експериментів, жоден з яких не признаний вдалим[2], останній – 12-тирічна освіта.

Загальноприйнятий стандарт наукового дослідження передбачає проведення трьох етапів експерименту: констатувального, опробувального та впроваджувального. Констатувальний етап призначений для виявлення проблеми та обґрунтування необхідності її вирішення. Опробувальний, при успішному завершенні, дає змогу стверджувати, що констатовану проблему можливо вирішити запропонованим шляхом. Послідовне проведення перших двох етапів експерименту уможливлює впровадження нововведень – у якості третього етапу. Лише після вдалої реалізації на окремому експериментальному майданчику може бути надана рекомендація щодо наскрізного використання отриманих результатів. Проаналізований документ не містить жодного посилання на щось подібне, окрім "думки експертів, педагогічної і наукової громадськості", яку невідомо ким і як узагальнено на перших сторінках. Хоча, про що це я, адже до посадових обов’язків авторів документу наукові дослідження не входять?

Поясніть мені, будь ласка, чи наші діти – це пластилін, який можна легко перем’яти на щось інше, якщо витвір не подобається? Чи вони – витратний матеріал, який можна безболісно вибракувати та вивезти на смітник? Ні, сьогоднішні діти – це наші завтрашні сусіди і друзі, правоохоронці і лікарі, і вчителі наших онуків. Чи розуміємо ми це, коли знову і знову вносимо до загальної освіти неперевірені та неопробовані корективи? 

[1] Дякую за таке образне формулювання експерту К.К. Пахотіну

[2] Педагоги набагато сміливіші за медиків: вони одразу впевнено експериментують не зі щурами, не з одним-двома пацієнтами за їх згодою, а з цілим поколінням співвітчизників, нітрохи не замислюючись над побічними ефектами своїх дій. І ніхто ні за що не відповідає

 

                                                За матеріалами http://www.experts.in.ua/ 

​